відчуваю себе розбитим....повернувся з пар та ліг спати, у мене зовсім немає сил останнім часом, дні стають настільки схожими, що опісля того, як прокинувся не можу збагнути де в моїй пам яті були сни, де поділася реальність, настільки все змістилось зі своїх насиджених місць....постійно слухаю п ятницю, це те чого мені бракує в житті, справжньості водночас з реалізацією самого себе. Я збагнув ще одну річ, такий перебіг життя жахливий, постійно бути присутнім при розмовах дівчат про косметику, парфуми, хлопців, бачити їхню сучу сутність. Важко потім дивитись їм в очі,  І не кажіть мені потім хлопці, що мені пощастило, не знаєте з чим маєте справу. Так от п ятниця, цей той острівець щирості, певної незбагненності, простоти, який надихає, так хочеться десь сісти, з друзями, взяти гітару та співати пісень знайомих усім. Чому Господь не вигидав компанію, яка б мене рятувала від цього отруйного світу, від шаленого ритму життя, від спустошення та нерозуміння. Як прикро коли навіть більше менш нормальні люди постають перед твоїми очима у вигляді ворогів бо ти помічаєш їхній намір, намір витягти з тебе інформації задля власного зиску....крадії чужих середець та душ.....................щойно бачив маму....вона сказала "хочу з тобою побалакати, але щось бачу з тобою щось негаразд"....наче лечу у провалля, щодень відкладаючи власний порятунок....мені потрібні люди, які б належне оцінили мене бо незабаром я захлинусь у цьому бруді, смітті небуття та зухвальства.....напевне я не реалізую себе...напевне не живу як хочеться...можливо....незнаю чого чекаю, однак іншого виходу не бачу...прошу лише у Господа вірних людей задля порятунку...дивно, кожна людина то мікрокосмос, а де мій, одже стільки відчуттів переповнюють мене, а вдається показати лише їх нікчемну дійсність...певне варто працювати над собою...хтозна, будемо намагатись йти далі, немає часу просто сидіти...

прийшов на заняття до викладачки з італійської і виключно задля практики, вона мене запитала "чи багато я маю друзів"...з цього напевне і почнемо, по-перше, читавши книжку Любка Дереша "намір", знайшов напрочуд цікавий момент, себто речення, хоч на перший погляд видасться начебто все дуже банально і донині всі це знали, тиму "мен, що тут нового?"..."чим більше ми маємо приятелів, тим менше ми маємо друзів"...повернемось раніше, одразу після вступу в універ, відчув катастрофічний брак вільного часу, хоч і намагався приділяти трохи більше уваги, на жаль, вистачило мене не надовго і зрештою маю результат, який створює враження "невтішності",однак ми мусимо зазирнути на той бік медалі, адже в усьому є дві "лінї"...навіть гудзик на сорочці, сам по собі нічого не вартий, допоки його не пришиють (друга лінія) і відтоді він набуває, власне, свого справжнього значення...тому втратившм стільки!!стільки приятелів, бо сказати що то були друзі було б брехнею...друзі не кидають так швидко, навіть попри те що ти відмовився від їхньоі ідеології.Це прикра частина, так чи інакше я здобув невід ємний досвід, який мене супроводжуватиме впродовж всього життя, я інакше дивлюсь на це тепер. Щодо позитивних рис то я став більш самостійним, не відчуваю обмежень польоту думок, просто такий який я є...я не гнию....я не клоун...я не маленький,пухкенький Ромчик, який є доповненням мого друга (приятеля). Я подорослішав, я маю власні смаки, розумію їхню мінливість, однак вони дійсно мої, хоч і маю відмінність від більшості смаків решти....далі буде видно.Переоцінив старих друзів, зрозумів, що навіть з усіма їхніми недоліками вони не полишили мене і продовжують "жити в мене"....Зараз слухаю п ятницю, на мою думку інколи слухати інтерв ю не варто, бо можеш розчаруватись у виконавці, стосовно п ятниці цього не трапилось, однак деякі погляди змінились...мені дивно,ЯК:??деякі фанати, які втрапили на блакитний екран, можуть так примітивно сприймати їх....бєєєєє...аж бридко...незнаю, що це в мені, але віднедавна не сприймаю примітивізму,нудить...не бачу себе зі сторони)))...надалі бракує сил...ці три дні були шалені...завтра можливо стане наснаги дописати частину....добраніч...лишайтесь собою і водночас шукайте себе...

Перше з чого хотілося б почати це те, що сьогодні я збагнув - я боюсь експерементувати, адже моє "теоретичне" життя, з його правилами, висновками тощо, відрізняється від того що я роблю насправді. Тому мені конче необхідно намагатись поєднати свої відчуття, теоретичну частину (набуті знання) і те що люди бачать в мені ззовні.
Почнемо з теоретичної частини, вона мені завжди допомагала давати поради людям та для мене вона не така дієва, бо я з дня у день керуюсь тим чим я був раніше і таким чином, якщо зобразити теорію та те, як я поводжусь, то це нібито дві смуги, переважно пералельні і лише тоді, коли я дійсно звертаю на них увагу чи то ж бо під дією якихось чинників, зокрема стресових ситуацій, розчарувань, коли я пірнаю в своє "я", лагоджу його та шукаю відповідей, тільки тоді мені вдається їх перетнути, що якщо чесно то дає неабиякі результати, що мене, як ви зрозуміли, тішить).
По-друге - відчуття. Оу це напрочуд цікава тема, зараз поясню чому, зокрема нещодавно зіштовхнувся з напрочуд цікавим випадком, як для мене, оскільки, я донедавна не був таким спостережливим то не помічав деяких речей, а саме, моя подружка, ще в 10 класі, носила брекети, особисто для мене це була дрібниця на яку я не звертав жодної уваги і навіть гадки не мав наскільки це "відображає" той світ в тобі, минає вже 4 місяць як я маю власні брекети і нещодавно згадавши її я на мить замислився, а що вона відчувала носивши їх, тобто багатьох людей переповнюють відчуття, багато людей не звертають на них увагу, адже все йде "протоптаною стежкою", все як у інишх, все як в тисячах пісень про кохання тощо...але, є велике АЛЕ, мені здається, виправте якщо це не так, дана можливість помічати деякі відтінки кольорів (світу, життя, музики),але щоб їх помітити треба повсякчас працювати над собою, спостерігаючи, адже інколи моя лінь сягає неймовірних об ємів і починає тиснути на мої думки та кольори. Також сьогодні на комунікації, читавши приклади, не буду деталізувати які саме, просто це були шматки з "текстів" та літератури, я знову на мить замислився, яким чином все це пишуть письменники...вони вбачають кольори, які скрізь нас оточують, можна бачити картину, та її загальне тло, а можна прискіпливо длубати цю фарбу, куштуючи її та перетравлюючи, для того щоб осягнути, ЯКА вона....і це настільки захоплює, навіть важко в це повірити, деяким...бо ви не бачите та не відчуваєте моїх кольорів...але я намагатимусь будьщо робити аби показати їх у свої постах, в одязі, в музиці, яку я слухаю, в поведінці, в книжках, які я читаю, в словах, які лунають з моїх вуст...
Слова мають кольори. Є художники - вони малюють, музиканти перетворюють фарбу на музику, а я, хоч і на звичайнісінькому рівні намагаюсь писати дещо...хоч трішки, але це Я, мене це нестримно тішить. Адже певне це була справа рук Господа, щоб я почав готуватись до ЗНО і почав читати твори українських авторів, оскільки зараз я закоханий в слово. Вдосконалюючи його я можу відчувати себе повноцінноб людиною, можу те що в середині висловлювати за допомогою нього, більш того це мені вдається без зайвих клопотів, я роблю це з задоволенням, адже кожен має щось в своєму житті, що його втішає, що відкриває його душу...надає їй крила, або зображає нікчемність цієї душі...це чудово))Ось для прикладу деякі пункти або сфери чи то частини (мушу зауважити важливі частини) життя, в яких я керую словом, чую його, сприймаю та власне сам користуюсь...Мій університет (це важко все перелічити, але і дівчат я також "захочую" своїм словом), мої розмови з мамою (без коментарів), мої друзі, музика (завжди ціную саме ті слова, які якнайкраще "розуміють мене" чи то я їх;))...цей список дійсно можна без кінця продовжувати, але я трохи втомився, втомився писати, мені здається, що слова, вони як м язи, якщо їх не тренувати, то втрачають свою витривалість...і тому надалі намагатимусь видлубувати слова з мого банячка аби "втілити" їх ось тут...Ще декілька рядків. Почав читати книжку Ірен Роздобудько "Переформування" і зрозумів, люблю "життєві розповіді" про життя інших, а не вигаданих героїв...принаймні так мені здається нині..........

...у відчаї ми звертаємось до нього....він наша єдина надія на краще...наші сподівання....майбутнє....усмішка....світло...хочу бути ближчим до нього...ненавиджу затятих християн, котрі бігають і кричать, які вони вірні...але сила в серці...моє серце, як ніколи потребує саме цього світла, цієї сили...лише з ним відчуватиму смак життя, лише він знає, як краще буде мені....лише Він...наскільки людина нікчемна, якщо без...читаючи деякі підписи про віру людей, дивуюсь, хіба ви сліпі, хіба ви не бачите, що це лише люди, такі ж грішні...так само помиляються, гублять себе...шукають...але зараз в моді бути самозакоханим егоїстом, цілком зануреним в свою справу...і казати, що він....це не так...адже без нього немає спокою в серці....немає сили....я мало читаю біблію....але я вірю Йому...який шлях мені обрати....шукаю.....................................................................

One day... Some day..

This life *not* like you wanted it.
His eyes I can see again, I need you here.
In your mind nobody's listening.
It's alright not to feel again,
Just breath again...

Time after time I walk the fine line,
But something keeps bringing me back.
Time after time I'm going in blind,
I don't know which way I need to go...

Feels like your world is caving in
And I cry, failing to understand,
I wish I can...
It's alright if you're missing him,
In his eyes you can live again,
Free within!

Time after time I walk the fine line,
But something keeps bringing me back.
Time after time I'm going in blind,
I don't know which way I need to go!

Time after time I walk the fine line,
But something keeps bringing me back.
Time after time I can't see the signs,
I don't know which way I need to go!
Do all these roads lead me back to you...
I don't know which way I need to go.
one day? Some day!

Time after time I walk the fine line,
But something keeps bringing me back.
Time after time I'm going in blind,
I don't know WHICH way I need to go!

Time after time I walk the fine line,
But something keeps bringing me back.
Time after time I can't see the signs
do all these roads *lead* me back to you,
One day....




варто замислитись над цими словами...я не знаю, який щлях мені обрати....дивно...

застарілі класичні форми відходять у небуття, принаймні я відчуваю відновлення тих шматочків "втраченої душі"...вперше, за тривалий термін, я відновився, відчуваю міць силу...і як завжди, я вдячний Богу за це все...я відчуваю себе достатнім, відчуваю що зрештою я знаходжу себе...такого, яким я є в середині...в мене з являтимуться вороги, але без крові та ненависті не здобути омріяного...принаймні зараз...також, що стосується влади, ми маємо лишень один спосіб все владнати...радикальний, нещадний, потужний...відчуваючи загальну єдність, патріотизм, віру в кразе майбутнє...не боячись, що програємо, адже лише так ми здолаємо це.........інша теза...якщо не ти, то хтось інший, не варто бути таким поступливим, добрим...хапай та тримай міцно, воно твоє, решта не має тебе хвилювати.......щодо мого серця...роблю деяким людям боляче, вибачте, однак я лише шукаю себе та будую власне життя...вдячний за те, що ви були в моєму житті...віддавали часточку себе,я це й досі ціную......я можу помилятись у всьому...у висновках та міркуваннях...авжеж......але це мій свій...я хочу боротись за нього, адже настрашніша зрада, це зрада власне собі...не хочу....Дякую моєму БОГУ...у вірі ми міцні......................решта не така важлива...

якщо хочеш зрозуміти, що там...послухай її...я вже не витримую...кам яні стіни всюди, цей мегаполіс, місто-пожирач душі...мені стає важко думати.....ходити....навіть дихати...за останній тиждень я вже рахую дні коли залишу це місто...забудоване, егоїстичне та матеріальне...цю кляту метушню, яка веде тебе хтозна куди...певне в нікуди....втрачаю себе...я вірю в Бога...постійно згадую про нього і я певен, що всі ці іспити, які я склав...то лише завдяки йому....так це так...і я знаю, якщо чогось дуже бажати, надміру, то зазвичай це втрачаєш...так можливо тут, але я благаю, Господь, дай мені можливість втекти звідси...бо я більше не витримую....просто їхати світ заочі...книжка....борд.....НЕЙМОВІРНА природа...це так мені зараз потрібно....швидка допомога моєї душі....люди, пробачте мене, адже я вже не можу далі віддавати себе, так само, як коли я є сильним...зараз я безпорадний егоїст...тіло тримається, душа - ні...рахую дні...години....мрію...не лиши мене цього Господь....благаю

вчора мені вказали на мої недоліки...перший це те що я надто вибуховий (ніби сірник, за мить спалахую і так само згасаю), а другий я інколи багато говорю або коментую людей....я за собою, власне, це не помічав...проте треба з цим якось боротися...сподіваюсь, що вдасться...слухаю Тартак...шукаю пісні з близьким для мене текстом....за це і поважаю українську музику, бо розумію все до дрібничок, та й ще слова вивчаю...Вчора з друзями ходили на кінострічку "Завжди кажи так"...чи якось так..з Джимом Керрі...хаха...пізнав себе в головному герої, коли самому було погано, вигадував різні нісенітнеці задля того аби не бачити нікого...хоча інколи і так зараз...тішить те, що зрештою я знайшов більш-менш близьких для мене людей, з якими мені добре...тому вони з того списку виключені...В п ятницю їздили до мого друга у військо...крутий він, сумую за ним...ну нічого весна прийде і повернеться....після нього поїхали усі гуртом (6 чоловік) до мене додому...круто було, особливо о 7 ранку, не тому що я розмовляв з дівчиною наодинці...а тому що всі слова, які я їй казав (які вона не збагнула раніше) поволі починають змінювати її...хочу бути підтримкою для неї...їй дійсно важко...дякую своїй мамі, хоча інколи хочется її вбити, проте вона дуже багато чого дала в моєму житті...наступного ранку, всі подякували за проведений разом час та попрямували врізнобіч, хто куди...декілька лишились...але це був неймовірний день, відчуваєш життя, коли ти сам спиш, біля тебе хтось говорить....сперечається...наш будинок ніби живий, справжній....цього так бракує останнім часом...тато з мамою звели спілкування нанівець...хоча то їхнє життя і я розумію чому саме це трапилось...дякую тобі Боже за це життя...більш менш стабільне і водночас я відчуваю, що деякі речі насправді мене рятують....книги...без них ніяк...та музика....то дарунок Бога...я в це вірю...лишилось ще три іспити...сподіваюсь ще будуть автомати))))дякую тобі Господи........

зрештою варто жити...слухаючи таких людей, як він, розумієш, є до чого йти, є з кого брати приклад, є кого мавпувати навіть....поспішай повільно або не кваплячись....загалом це про життя...так треба жити, бо якщо будеш бігти стрімголов, намагаючись вхопити Бога за бороду...нічого, нічого не вдасться, жодних сумнівів....такі правила життя...мені бракує таких людей, як він, ладен сісти, вирячивши очі, слухати його, годинами...і не набридне, кожне слово, ніби рік життя....досвід, справжній життєвий досвід...життя то пошук щастя та комфортної зони....ммм...як це чудово розуміти, що ти чогось вартий...що ти не наркоман....що ти живеш більш менш праведним життям...не люблю помилятися...ніби заплямовуєш власне себе....хоча інколи і хочеться...слухаючи його-поринаєш у найглибший колодязь правди та життєвого спокою...життя....яке воно багатогранне...складне...особливо коли голову твою, ні на мить не полишають різноманітні думки...бракує слів...відчуваєш...але не можеш сказати...треба більше читати...і це я...бовдур....вчитися вчитися вчитися

...розумію, як не дивно, що в багатьох речах ми схожі...я також картаю себе за те, що я такий нероба, всі щось вчать...я ні чого, постійно трапляються такі ситуації, які заважають мені сконцентруватися на справі....зранку приїхав брат (я його давно не бачив, але мене почало дратувати те, що замість спілкування він почав відновлювати свій пароль у контакті)....шшшііііттт....поїхав по магазинам...два з них (моїх улюблених зачинили) решта два не працюють у зв язку зі святами...але годі про це...повернувся додому і як того очікував на мене чекала істерика моєї мами....не можна так...я не радник для дорослих....дедалі більше ховаєшся в собі...чому чекаючи канікул, так нестримно радієш їхньому початку, в результаті маєш знову проблеми та відчуття втоми...якщо так і далі продовжуватиметься, то я не знаю скільки мені лишилось часу...відкрив для себе один російський віршик, який також прочитав на ЖЖ іншої людини, згодом можливо вивантажу його...попередньо ще глибше пірнувши в нього....як в море...тепле...прозоре....просторе...мурахи по тілу.....хочеться кохання, дивно, як все це банально...але хочу, щоб хтось мене приголубив...пригадую старі часи, так це рятувало...ніби це єдиний, справжній відпочинок...також дивно, чому не збагну...вітаю всіх з Різдвом Христовим...Він Народився...Славімо Його....бо без нього ми ніщо...ін гад ві траст....як пишуть на мерикосівському баблі....ту бі контінуед..па

....прокинувся зранку та відчув якесь невимовне бажання заховатись кудись...хочу спокою...джуськи, не дочекаюсь...два попередні дні намагався готуватися до іспитів, марно, жодних зрушень....внаслідок цього- мене весь час буде мучити сумління та страх чи встигну я все зробити....сподіваюсь що так....покладаю свої надії на Бога....а так не хочеться, щось робити....аааа....я навіть музику не можу підібрати таку, щоб вона мені давала наснагу...треба йти...

дійсно з чого почати, отой свій потік думок))))сплинуло багацько часу з дати написання останнього посту....ну і нехай хай так буде....а тепер любі читачі та слухачі отих читачів, буду розповідати, що сталось за ці 10 тижнів-неймовірних змін, вражень, переживань, страждань та мандрівок...Перш за все це буде розповідь про універ...Кількість дівчат потроху починає переростати в якість, я знаходжу зрештою отих людей, які близькі мені, але їх насправді не так багато, як того хотілось...а чи треба багатО??я провчився 3 місяці і якщо бути остаточно відвертим та щирим, ще й досі не певен чи хочу вчити італійську, хоча чєлєнтано мені довподоби, такий собі герой коханець...ха ха...чому навчив мене універ....так це глушити абсент по 6 чарок + 5 чарок горілки і закурити, цю гидоту, ще й каляном...як не прикро, але мені було дійсно погано...спробуйте уявити...продовжую вчитись...намагаючись дедалі глибше пізнати-непізнані закутки своєї душі...отже з усього цього роблю висновок...це Бог мене на все це штовхає бо: 1) я зустрів до універу людину, яка спромоглася своїм прикладом, підштовхнути мене до переходу на українську. 2)люди в універі говорять українською (дивно, які співпадіння). 3) моя сила слово, хоча дуже часто лініюсь, забиваю...такий собі Шверцнегер (словесний)))))). 4) іншого нічого не спадає на думку...якщо бути відвертим то пишеться важко, тривала перерва, та ще й зміни мого світосприйняття...я став більш грубим, впевненим, самтаймз самозакоханим, але в цьому світі інакше не протягнеш...мушу....треба братися за розум, та з часом повертатися до літ. діяльності...бо я не можу без неї.....далі пост продовжувати немає сенсу, бо думки мене полишають...порожнію....сподіваюсь що ні...нехочу цього...можливо це своєрідний захист...товста оболонка...не варіант...хочу тепла, затишку спокою, постійний галас та метушня мене вбивають...бракує справжніх українців...надто мало їх....ще дякю своїм крутим друзям за неймовірний Новий Рік, це перше святкування, яке змусило мене сумувати, що воно минуло...і нестерпно бажати ще продовження........добраніч...па па

боже ти хотів стерти ті написи?....те що лилось з моєї душі...те багно...я натиснув клавішу...і ціла сторінка мого жж......зникла......але в мене його так багато, що здається ладен до нескінченності писати...про той біль...тепер не шановні читачі не пізнаєте того найстрашнішого, що було в мені...стерто...назавжди...тато ти втрачаєш останні дні своєї можливості зрозуміти мене...і не зрозумієш я певний...але ти винен...всі винні, всі винні в тому, як я живу....всі....навіть світлофори винні в цьому...бо чекаючи на них минає моє життя...моя мамо, як тобі допомогти, де взяти ті сили...в тебе проблеми???а в мене,ні???всі люди страшенні егоїсти, окрім совєї сраки нічого не бачать...але інколи це змінюється...хочеться звинуватити тей світ...всіх....так стає легше...до кого звернутися, де віднайти той притулок...це має бути мій будинок, моя фортеця...яка це фортеця, в ній самій страшенна війна...занепад...руїна....така глибока...я поміж двох світів...тато...мама...задля чого я такий народжений...чому маю все це терпіти...відчувати...ладен повиривати совї очі, щоб вони цього не бачили...вуха...навіщо, слухати співи пташок, та й то лише в мультиках...чи можна в них зануритись, пірнути у дитячі фантазії....можна...на годину...маю бігти мій друг чекає...реферат...

...ааа,шітт, постійно бракує сил написати щось путнє, бо ввечері, в черговий раз дістаєшся виснажений додому, порожній зсередини, бо все віддаєш людям які тебе оточують. Обожнюю пізнавати щось нове, типу з теорій життя, щось на зразок...загубив думку. Почнемо з настрою, повторяю в черговий раз, я більше думаю в житті, аніж сміюся...чому?Бо моя доля така, місія на землі, намагання зрозуміти людей, відчути, їх завжди мене цікавили, але це занадто важко інколи, бо якщо вони плачуть, то ти так само відчуваєш тей біль...сміюсь не дуже часто. Проте дедалі частіше знаходжу себе і відчуваю гармонію свого пошматованого "я"...там шматок, інший вже окремо...і гармонія то ніби скотч (не в плані бухла), яким кожний шматочок ти ліпиш і чим більша кількість скотчу та зліплених шматочків, тим щасливіший ти. Моя впевненість росте, це круто, бо я ненавджу себе в таких жалюгідних станах, коли я гірший від бабу...аааа...шіт...таке буває. Нещодавно почув що радість життя, це коли ти відчуваєш мир та спокій, особисто для мене то дійсно так...бо так мало часу зостається на те щоб порадіти тому, що ти вільний, на те, щоб почитати книжку...та інші дитячи забавки...оо...як співає димна суміш...в країні ілюзій, на вулиці добрих фей...хочеться там опинитися з пляшкою шмачного віскі, посьорбати його, споглядаючи осю тут красу різнобарв я та дитячості навколишнього)))хаха...сидіти на дерев яному стільчику, з ковдрою в клітинку, коричневого кольору....гранж, старий дядько курт...а ще я люблю їсти в макдональдзі, хоча як це шкідливо, але мені так до смаку...одним з вагомих чинників формуючих настрій є гормони, ой вони так смалять...намагаюсь і в цьому себе опанувати...не завжди вдається.....далі буде

ммм....я обожнюю зебр, бо наше життя то цілковита зебра, тобто суцільна зміна білого та чорного, але лише так відчуваєш РАДІСТЬ. Сьогодні прийшов додому і банально пішов дивитися фільм, перед тим смачненько попоївши...просто без надлишку вишуканості, проте так затишно, в великих штанцях щоб не муляло ХД...відпочиваєш від навчання...це круто...Життя рульно...проте головна ідея топу не фокусуватись надто лише на одних речах та цілях, бо тоді воно, тобто життя стає занадто пісне та одноманітне...хоча це не всіх речей стосується...хочеться жити))))

так, з чого почати???Щойно переглянув ЖЖ мого друга, читав про лінь, лінь - така невгамовна особливість притаманна кожній людині і якщо спробувати проаналізувати скільки часу ми марнуємо на наші нібито "відкладання" на потім....то аж...бррррр....мурахи по шкірі. Ось наприклад сьогодні: я впорався зі своєю італійською, можливо не все вірно, можливо по завершенню вже втратив всю увагу, проте я  зробив це і це мене беззаперечно тішить. Проте не завжди так в житті вдається перемогти себе, як цьому зарадити?? Одне з моїх ліків, наприклад якщо справа стосується вивчення італійської, бо саме більшість часу я на неї виділяю, то сперше спробувати вгамувати свою знервованість, незібраність та ареальність( в плані надлишку думок) і вже потім спробувати створити в середині ту комфортну зону(книжковий настрій), який і буде тебе супроводжувати під час навчання....це суто мої пігулки так би мовити, проте сподіваюсь для когось це також матиме сенс і віднайшов я їх лише на початку навчання в університеті (бо зрештою набрався "розуму" тобто самоосвіти за період літа). На рахунок пост року, та взагалі музики, дійшов висновку, що ліпше робити завдання під пісні без слів, бо ти не концентруєшся про шо саме "ваші кумири" намагаються вам "прогорланити"...я не відповідаю за літературність кожного слова написаного в моїх топах, бо одним з найбільш доречних, чи то б пак болючих питань нині є втрата словникового запасу (українського), через брак жодного вільного часу на читання та віднайдення нових слів з подальшим їх запам ятовуванням та використанням у живій розмовній мові. Найцікавішим в цьому плані був останній місяць літа, мої мізки ніби відчинили свої "двері" так би мовити, на зустріч новим словам і залюбки запам ятовували велику кількість, до того ж з великою легкістю...бо нічого іншого не ставало на заваді цьому процесу(тобто зайві думки та клопоти)...ось...о!ще одна новина, мій татко придбав мені сьогодні диктофон і як завжди, тобто як порядна "дитина" декілька перших годин мені дуже ним цікаво бавитись, подивимось що буде далі, бо головною його метою є запис моїх "сплячих лекції" та іншої балаканини моїх любих викладачів. Бо навіть здоровий глузд інколи невзмозі сприйняти те що вони там бовкають....Впринципі все...все інше чекайте у наступному топі. Ще хотів би зауважити. що надалі завжди в кінці топа буде декілька питань з яких в мене існують проблеми чи може "непорозуміння", сьогодні це: Проблема "нечитання" чогось новенько-смачненького або ж брак слів. Перший день найпотужнішого навантаження в універі. Та невпевненість у власному д/з (ггг смішно)...Бувайте любі друзі...заходьте, завжди будьмо раді)

....мммммммм....мурахи по тілу невеличке запаморочення, задоволення, відчуття ейфорії - ніби душа залишає тіло і летить...я дякую дякую дякую своєму творцю за все це життя, за всі труднощі, важкі моменти тощо. Я дякую йому за контраст мого життя. Бо лише в порівнянні ми можемо осягнути повноту та насолоду життя...я відчуваю це зараз, хочеться стрибати...в серці. Мій журнал занадто серйозний та сумний - таке життя, такий період, але так має бути, не завжди сміх в житті...інколи має бути місце і смутку, і нажаль, сльозам, але вони гартують, труднощі гартують чоловіка, хоча за деякі думки я відчував себе нікчемою....але це ріст. Життя поступово налаштовується, зараз пост літній період, початок навчання, нові знайомства, багато всього нового стрес, навантаження на сприйняття та ніби втрада відчуття дійсності.........та була чорна полоса.......проте мені вдалось вгамувати біль.....подалати проблеми і знову стати повноправним "життєвим" мешканцем....хоч частковим його керівником проте. День пройшов кльово, я придбав словник "італійсько - украйнський" бо я нині філолог, перекладач, а якщо детальніше то просто  другий тиждень вчу італійську. На початку було занадто важко, але зараз трошки ліпше і я вчусь...Нарешті я кльово посміявся вдень, таке звільнення емоцій...ууу...супер дякую моїм друзям, дякую тим людям які віддають частинку життя мені, частинку мудрості, я неймовірно вдячний за всіх людей на моєму життєвому шляху. Дякую за маму подруги, вона неймовірно мудра ти крута жінка....за її гостинність...відчуваєш життя, його смак та радість...зустрів дівчину зі Львова, бачив лише в контакті та й те лише фотки, розмовляє російською, та хіба це показник....крута людина))))респект їй...Життя круте.............дякую Господе!

мммм....це дуже кльовий ранок, відчуваю якусь насолоду життям, життя те різне, різнобарвне, строкате, інколи занадто складне, проте це життя, в якому ми маємо жити і насолоджуватись.Ось що треба, насолоджуватись...як сказав мій друг випрямити спину і насолоджуватись, мене це вразило до глибини душі, це було так вчасно...цей пост коротенький, проте головна думка та їдея це те...шо в моєму житті буває занадто багато серйозності та смутку...треба бути собою ніколи не зруджувати собі і дивитися вперед....за все я Дякую Богу та людям які мене оточують...вони рятують....всім кльового холодного дня...тільки не знаю що вдягти)))

...стає дедалі важче зібрати всі свої думки до купи. Ця ж прикрість спіткала мене і в навчальному процесі, бракує декількох секунд на вчасну відповідь, або варто спробувати сконцентруватися, але ця кількість очей, спрямованих на тебе...і все, замість слова квартира італійською в тебе виходить якась лайка, аудиторія лежить(ті хто знає що я сказав), а ти немов кольору футболки(червоного)...гублюся я чомусь. Нічого настане і моя година, колись, наполеглива праця, ось що врятує мене...Постійно звертаюсь до Бога з проханням дати якомога більше наснаги та впевненості...постійно бракує...чому?брак таткового виховання...чи може генетика???Навіщо я такий на землі...Це питання мене вже як рік постійно мучить, гризе моє сумління та душу, до чого я найбільше здібний...ммм...міркую-міркую...спортсмен з мене нікудишній, письменник не вийде, не така в мене фантазія, музикант?хм...малоймовірно...і зараз перекладач, подобається, я навіть чекаю повернення додому, щоб почати вчити, але вже декілька пар сміються на ді мною. Лишатися вірним справі і самому собі...це запорука успіху, бо в цьому колективі загубитися нічого не варто...хоча я навіть поки що не бачу тих людей(близьких мені по духу)...На початку рятував трошки жж, але вже і на нього бракує сил та натхнення...Чомусь завжди мене тягнуло до компаній нових, великих, проте завжди було незатишно, бо твоє місце вже давно зайняте і черговий жарт вже не твій. Дивлюсь на інших, пацани, у них так багато знайомих, а мене чогось такого мало хто сприймає...хоча чи в кількості щастя, прикро що майже ніхто не лишає в журналі коменти...зараз я аналізую те що пишу,я елементарно жаліюся, ну хоча б тут я маю право на це. Мій татко, варто було зайти в кімнату що хвилини намагався мене якось підколоти, жорстоко, ніби спровокувати мене, питання, НАВІЩО?Хіба тобі не важливі наші відносини...я знаю що він розбив машину, і так прикро....мовчить...все ховає від нас....від сім ї....навіщо, хіба ми тобі вороги, хіба ми тобі поганого бажаємо...головне всі його товариші це знають...лише сім я...таємниця....В цьому тоді сенс життя, Бог, так він є був та буде, проте як віднайти ту комфортну зону, немов ланцюгами, проблеми тримають тебе та поглинають своїми тенетами, як лавина....все більша та більша...постійно цілковитий пошук...оооо...в цьому світі лише треба бути сильним, лише так ти витримаєш, я не вірю що всі такі міцні та дужі, що їм ніколи не буває самотньо...де ж я віднайду той затишок...не хочу бути черговим лузером...загубився у всьому...Анюта ти поряд....дякую...так багато справ...час відпочивати...не виходить бути веселим, чомусь зазвичай губишся в потоці думок і хочеться там губитися, там цікаво...міркуєш, мрієш, сподіваєшся...ммм...там хочаб затишно...аррівідерчі)))

...і ось я, ін франт оф комп ютер, тіло болить від потоку думок, та кількості їжі яка в моєму шлунку, інколи намагаюсь нею замінити радість...я дійшов висновку, що більше всього та краще всього пишуться пости з поганим настроєм, бо саме він лишає тебе вдома і ти поступово гинеш та деградуєш в інеті...незнаю чи можливо змінити цю тенденцію, але час змін...треба шось змінювати, бо починає "смердіти" застарілістю...зараз я перевдягнусь...повернувся...вимкнене світло і чомусь болить голова, знайома каже що бачилаа знайомого на фотографії з ламою...їй богу санта барбара якась, проте я люблю Ламу, коли її бачу щось в середині жевріє,годую себе думками що вона дійсно "така цікава" в середині як ззовні, хоча деякі вважають навпаки, ми багато в чому створюємо собі ідолів, кумирів, бо кожному чогось бракує в серці, а вони ніби ті "геракли" які перемогли ті речі та недоліки в собі, які є в нас і з якими ми ніби боремось, це вже від особистості залежить саме ступінь боротьби...мене переповнює чомусь відчуття самотності, відстороненості...мені набридло мати таку кількість знайомих, бо кількість ніколи не стане шляхом до якось, нажаль, не оптимістично для мене, бо перемагає саме кількість...бееее...попсово...ти як серед океану, ну і в яку сторону податися, всюду люди люди люди...це одноманіття захоплює тебе цілком...ааа...сакс, а тепер спробуйте уявити, коли така кількість, а ти ж не ставишся до людей як до м яса,спершу треба проаналізувати хто, що, як...і від цього починає паморочитися в голові, та порожніє серце...кількість ніколи не стане якістю...сьогодні зранку зі своїм кльовим другом дивився фільм "зведені брати"...є дві речі які я зрозумів, кількість ніколи не стане якістю, бо чуваки мали безліч піклування та бабла, а життя їхнє просто існування...а друге, це те що те кіно яке нам транслюють це просто купа лайна, та витраченого марно часу, ЛЮДИ!!!!!як цю маячню можливо дивитися!!!!ніби мізки повтікали за межі Голівуду та інших кіностудій...повна пустота та лише конкурс цицьок та яєць...сакс,кількість ніколи не стане якістю....а беруть лише кількістю...це ніби якийсь крізіс...чим я люблю писати саме тут, що нічого не спиняє ходу думок, в житті я наврядчи колись така роскажу...а тут вдається...ооо ще один приклад...університет, коридори, гарні корпуси, різноманітні аудиторії, така кількість дівчат,скажу цю фразу яку кажу вже не вперше,"жіноча консультація"...ти йдеш і вони цілковитою стіною різноманіття летять повз тебе...кількість ніколи не стане якістю.Університет кльовий, проте важко, це початок, італійська...ааа...дякую деяким людям за підтримку і поміч, бо без них я б не втримався.А загалом, треба йти відпочивати, та жити далі...хоча і так самотньо на серці...коти шкребуться....візьміть мене хтось до себе...хочу тепла...як кіт, проте він корисливий, а я від серця цього потребую...все я офф....па